Лікарська таємниця в умовах COVID-19

У непростих карантинних умовах тематика прав людини, а саме медичного працівника та пацієнта, загострюється. Отож, розкриємо питання дотримання права на таємницю про стан здоров’я, з’ясовуючи, чи в мовах пандемії є будь-які зміни щодо виконання професійного обов’язку зберігати лікарську таємницю. «Спалахи» порушень вже є. У ЗМІ (зокрема, в новинах UA: перший) обговорювалось питання захисту персональних даних осіб, які були в контакті з особою, хворою на коронавірус. Доступним широкому загалу став лист ДУ «Київський обласний лабораторний центр», що був адресований КНП «Ірпінський МЦПМСД» ІМР (від 13.03.2020 р. №234), в якому детально розкриті персональні дані осіб (від прізвища, ім’я, по батькові до адрес проживання і номерів телефонів).

У ст. 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають право на: а) безоплатне лікування у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та державних наукових установах; б) отримання достовірної інформації про результати медичного огляду, обстеження та лікування, а також на отримання рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб; в) звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та (або) майну внаслідок порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб. Права контактних осіб у цій статі не регламентовано. У цьому спеціальному законі лише одне положення стосується лікарської таємниці, а саме таку становлять відомості щодо інфекційних хвороб, які передаються статевим шляхом (ст. 26 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Проте це не означає, що персональні дані осіб, які хворіють на інфекційні хвороби, особливо небезпечні інфекційні хвороби, є бактеріоносіями, чи перебували в контакті з такими особами, можуть бути розголошені.

На прикладі ситуації, що висвітлена в ЗМІ, розкриємо два види правовідносин, які виникають між різними суб’єктами:

Правовідносини між лабораторним центром і закладом охорони здоров’я. Отож, чи правомірно йде розголошення персональних даних між такими суб’єктами. У наказі МОЗ України «Про оптимізацію заходів щодо недопущення занесення і поширення на території України випадків COVID-19» від 13.03.2020 № 663 встановлено Рекомендації щодо дій державних установ обласних та Київського міського лабораторних (у тому числі на всіх видах транспорту) центрів МОЗ України при виявленні особи, яка відповідає визначенню випадку COVID-19. З-поміж рекомендацій зазначено отримання Екстреного повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення (форма №058/о). Звертаю увагу, що: екстрене повідомлення заповнюють відповідальні особи закладів та установ охорони здоров'я (лікар або середній медичний персонал, які виявили чи запідозрили захворювання) незалежно від форм власності та підпорядкування, суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, в ньому містяться персональні дані, у т.ч. медичні. Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації N 058/о «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення», затвердженої наказом МОЗ України від 10.01.2006 № 1, передбачено, що в оперативному порядку інформація повідомляється в територіальний орган Держсанепідслужби України по телефону. Після організації та проведення епідеміологічного розслідування випадків COVID-19 відповідно до Алгоритму дій лікарів-епідеміологів при виявленні особи на COVID-19 (додаток №1 до Наказу МОЗ України №633). У цьому нормативно встановленому Алгоритмі передбачено, зокрема активне виявлення контактних осіб, передача цієї інформації лікарям ПМСД для встановлення за ними активного медичного спостереження. Отож, в даному випадку є правомірне розголошення інформації, яка становить лікарську таємницю, адже дані обробляються управненими суб’єктами відповідно до встановленого регламенту.
Правовідносини між закладом охорони здоров’я і фізичними особами, персональні дані яких обробляються. Слід пам’ятати, що у ст. 286 Цивільного кодексу України та у ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» гарантовано право на таємницю про стан свого здоров’я, а в п. «г» ст. 78 Основ передбачено обов’язок зберігати лікарську таємницю. У ст. 40 «Лікарська таємниця» Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» вказано, що інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Ключові зауваги:

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. № 2 рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657). У п. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» закріплено, що не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Медичні працівники та інші особи закладу охорони здоров’я, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, не повинні отримувати згоду на обробку персональних даних пацієнтів, адже здійснюють її у цілях охорони здоров’я на підставі п. 6 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних».
 За незаконне розголошення лікарської таємниці передбачено кримінальну відповідальність за ст. 145 Кримінального кодексу України, тобто за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.
У Роз’ясненнях основних положень Порядку повідомлення Уповноваженого щодо визначення обробки персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб'єктів персональних даних, підготовлених Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини від 08.01.2014 р., зазначено: «В сенсі цього Порядку до таких категорій персональних даних слід відносити відомості про расове, етнічне та національне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та або організаціях, професійних спілках, релігійних організаціях чи в громадських організаціях світоглядної спрямованості, стан здоров'я, статеве життя, біометричні дані, генетичні дані, місцеперебування та або шляхи пересування особи, факт притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, застосування щодо особи заходів в рамках досудового розслідування та заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», вчинення щодо особи тих чи інших видів насильства».
За недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб’єкта персональних даних передбачено адміністративну відповідальність за ст. 188-49 «Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних» Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Sidorova v. Russia» передбачено: «захист персональних даних, включаючи медичну інформацію, має фундаментальне значення для здійснення людиною права на повагу до її приватного і сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Повага до конфіденційності даних про здоров’я є життєво важливим принципом у правових системах усіх Договірних Сторін Конвенції. Розголошення таких відомостей може вирішальним чином вплинути на приватне та сімейне життя людини, а також на її соціальне становище та професійну діяльність, ганьблячи її та піддаючи ризику остракізму». Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика Європейського суду з прав людини є джерелом права для України.

У разі якщо відбулось порушення недоторканності приватного життя третіми особами (приміром, втручання у кореспонденцію, що передається через комп’ютер між лабораторним центром і закладом охорони здоров’я) наставатиме кримінальна відповідальність за сукупністю злочинів за ст. 182 («Порушення недоторканності приватного життя») Кримінального кодексу України та за ст. 163 («») Кримінального кодексу України.

Складним є питання про розголошення даних, які становлять лікарську таємницю публічних осіб. Про актуальність цього сегменту проблематики лікарської таємниці на тлі коронавірусу свідчить численна інформація про інфікування COVID-19 публічних осіб. Чинне законодавство України не містить чіткого нормативного регулювання цього питання. Європейський суд з прав людини встановив баланс між захистом приватного життя і свободою вираження поглядів. У рішенні ЄСПЛ «Editions Plons v. France» ЄСПЛ вважає: ця книга («Великий секрет» про хворобу Президента Французької Республіки) була опублікована в контексті широкого обговорення у Франції питання, що становить суспільний інтерес, зокрема права громадськості на одержання інформації про будь-які серйозні захворювання, від яких страждає глава держави, і питання про те, чи може особа займати вищу державну посаду. Крім того, секретність, яку Президент ввів у відношенні свого стану і його розвитку, з моменту його хвороби і принаймні до моменту, коли громадськість була проінформована (більше десяти років), підняла суспільно цікаву проблему прозорості політичного життя. ЄСПЛ вважає, що чим більше часу проходило, тим більше громадський інтерес до обговорення історії двох термінів повноважень Президента переважав над вимогами захисту прав Президента щодо медичної конфіденційності. Крім того, збереження лікарської таємниці не може бути однією з найголовніших вимог. ЄСПЛ вважає, що відпала «нагальна соціальна потреба» на збереження заборони на поширення книги. У рішенні «Von Hannover v. Germany» ЄСПЛ вказує: відмінність встановлена між видатними постатями сучасності і «відносно» публічними особами, повинна бути чіткою й очевидною, аби в державі, в якій дотримується принцип верховенства права, конкретна особа мала конкретні вказівки щодо того як себе потрібно поводити. Насамперед такі особи повинні обов’язково знати, де і коли вони захищені, а де і коли, навпаки, їм потрібно очікувати втручання інших осіб, особливо бульварної преси (п. 73). Отож, при встановленні балансу на національному рівні необхідно бути вкрай обережним, обираючи правильного суб’єкта, який є справді тією посадовою особою, медична інформація про яку становить загальний інтерес. ЄСПЛ наголошує, що вирішальним фактором визначення балансу між захистом приватного життя і свободою вираження є те, що опубліковані статті і фотографії привносять у дискусію, яка має загальний інтерес (п. 74 рішенні «Von Hannover v. Germany»).

У США діє Закон про медичне страхування, який передбачає конфіденційність у галузі охорони здоров'я. Водночас, цей закон встановлює низку винятків, серед яких можливість розголошення такої інформації без згоди її носія, зокрема, особам, яким загрожує ризик захворіти чи поширити хворобу чи стан, якщо закон уповноважує цю юридичну особу повідомляти таких осіб, як це необхідно для проведення втручань чи розслідувань у галузі охорони здоров’я, у цілях охорони громадського здоров’я (Кодекс федеральних правил ст. 45, 164.512(b)(1)(iv)). У США набирає популярності думка про необхідність заохочення осіб з виявленими симптомами коронавірусу самостійно добровільно повідомляти про свій статус з метою вчасного виявлення та тестування осіб, з якими вони контактували, як, наприклад, це зробили актор Том Генкс із дружиною. В іншому випадку (розголошення медичних даних без згоди носія) швидше за все вимагатиме внесення змін до чинного законодавства, що вимагає швидкої реакції від парламенту, а також судових органів.