Щодо оплати листків непрацездатності у випадку інфікування медичного працівника, що працює з хворими на COVID-19

При відстороненні від роботи медичного працівника під час карантину при бактеріоносійстві йому виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї такого страхового випадку як карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби (п. 5).

Згідно з п. 5 «Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність при карантині» Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ України від 13.11.2005 № 455, на період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов’язана з обслуговуванням населення, які є бактеріоносіями, листок непрацездатності видається інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної СЕС. Детальніше питання відсторонення було розкрито раніше.

Згідно з роз’яснень Фонду соціального страхування України від 25.03.2020 р., якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викликана карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби, допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів Фонду надається з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини. Детальніше з роз’ясненням можна ознайомитись за посиланням: http://www.fssu.gov.ua/fse/control/main/uk/publish/article/968505

Розмір допомоги по тимчасовій втраті працездатності залежить від середньоденної заробітної плати працівника та тривалості його трудового стажу.

У разі професійного захворювання допомога по тимчасовій непрацездатності призначається та виплачується страхувальником за місцем роботи потерпілого, де стався страховий випадок, у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (оподаткованого доходу). Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п’ять днів тимчасової непрацездатності потерпілого проводиться за рахунок коштів страхувальника, а починаючи з шостого дня непрацездатності ― за рахунок коштів Фонду (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Слід пам’ятати, що відповідно до ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов’язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи в осередках інфекційних хвороб тощо), належать до професійних захворювань.

У Положенні про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення, затвердженому Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 09.06.2010 № 18, визначено, що професійне захворювання ― захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Прямі наслідки страхового випадку — ушкодження здоров'я, спричинене нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, яке за певних умов становить найбільшу загрозу для життя, здоров'я, працездатності особи і потребує першочергових лікувальних заходів, є причиною звернення по медичну допомогу, а також нові прояви ушкодження здоров'я, що пов'язані з основним патологічним процесом (ускладненням).

У п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», з-поміж страхових випадків за соціальним страхуванням від нещасних випадків визначено нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров’я регламентовано в р. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

У разі настання страхового випадку Фонд здійснює такі виплати:

1) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3) щомісячну страхову виплату в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу нижчеоплачувану роботу;

5) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;

6) відшкодування вартості ритуальних послуг, пов’язаних з похованням померлого.

У ст. 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

З Роз’ясненням Фонду соціального страхування України щодо призначення та здійснення страхових виплат у разі настання нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання від 01.10.2018 детальніше можна ознайомитись за посиланням URL: http://www.fssu.gov.ua/fse/control/main/uk/publish/article/954974

Цікавою у цьому аспекті видається Постанова Великої Палати Верхового Суду від 05.12.2018 р. (справа № 210/5258/16-ц), в якій Верховний Суд зазначив: «У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий (п. 90)».

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про відпустки» передбачено право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Аналіз Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 17.11.1997 р. №1290, дає можливість визначити, що, приміром, матимуть право на таку відпустку працівники, безпосередньо зайняті на роботах з проведення санітарно-профілактичних та протиепідеміологічних заходів, зокрема: для лікаря-епідеміолога, молодші спеціалісти з медичною освітою молодші медичні сестри з догляду за хворими, молодші медичні сестри обсерватора та ізолятора санітарно-карантинного пункту передбачено 7 днів; для молодших спеціалістів з медичною освітою та молодших медичних сестер з догляду за хворими, молодших медичних сестер, зайнятих евакуацією інфекційних хворих, водіїв автомобіля 2 і 1 класу, який також виконує обов'язки санітара під час евакуації інфекційних хворих — 7 днів.
Також додаткові відпустки передбачені і для загальних професій медичних працівників закладів і установ охорони здоров’я, соціального захисту населення та освіти, приміром, лікар, який працює в закладах і установах охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення та будинку відпочинку — 7 днів; молодші спеціалісти з медичною освітою закладів та установ охорони здоров'я, освіти та соціального забезпечення — 7 днів.

Важливою є практика Європейського суду з прав людини в цьому контексті. Так у рішенні в справі «Grobelny v. Poland» від 05.05.2020 р. зазначено: заявник є фермером, застрахованим Фондом соціального захисту фермерів (Kasa Rolniczego Ubezpieczenia Społecznego) («Фонд»), якому він сплачував внески на соціальне страхування. З 1994 р. до 31 березня 2008 р. заявник отримував пенсію по інвалідності, оскільки він був абсолютно непридатний до сільськогосподарських робіт.

7 квітня 2008 р. заявника оглянув медичний експерт Фонду соціального захисту фермерів Зелони Гори (lekarz rzeczoznawca Kasy Rolniczego Ubezpieczenia Społecznego), а 15 травня 2008 р. – його медична рада (komisja lekarska Kasy Rolniczego Ubezpieczenia Społecznego). На основі цих оглядів Фонд 16 травня 2008 р. виніс рішення лише про часткову непридатність заявника до сільськогосподарських робіт. Отже, йому було відмовлено у подальшій виплаті пенсії по інвалідності з 1 квітня 2008 р. Заявник подав апеляцію, заявивши, що стан його здоров'я не змінився і не покращився.

Доводи сторін

Заявник стверджував, що відмова в наданні йому компенсації протягом двадцяти одного місяця, протягом яких він, незважаючи на визнану нездатність до сільськогосподарських робіт, залишався без будь-якої фінансової підтримки держави, порушив його Конвенційні права.

Уряд стверджував, що відмова в наданні заявникові компенсації не є непропорційним втручанням у його майнові права, а отже й порушенням ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. На думку Уряду, Фонд не вчинив жодних неправомірних діянь, які б спричинили шкоду заявнику. Таким чином, відхилення його позову національними судами, які правильно застосували відповідне національне законодавство, не могло становити втручання у право власності заявника.

Висновок Суду

Право заявника на пенсію охоплюється матеріальним аспектом ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Суд підкреслює той факт, що заявник, незважаючи на визнану нездатність для сільськогосподарських робіт, залишався протягом двадцяти одного місяця без будь-якої фінансової підтримки з боку держави, і йому було відмовлено у компенсації. Відповідно, Суд дійшов висновку, що той факт, що заявника було позбавлено права на отримання пенсії по інвалідності без будь-якої компенсації, є втручанням у його права відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Що стосується питання про те, чи було це втручання законним та чи переслідувало законну мету, Суд вказує, що принцип правової визначеності, а саме res iudicata, як правило, переслідує законну мету, тобто визнається необхідним «в інтересах суспільства» у значенні ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Однак втручання у право власності заявника у цьому випадку було непропорційним.

По-перше, Суд вважає, що заявник, внаслідок неправильної оцінки його здоров'я медичними експертами Фонду цілком втратив свою пенсію, незважаючи на те, що він був абсолютно непридатний для сільськогосподарських робіт. Такі дії поклали на заявника невиправданий тягар.

Таким чином, незалежно від будь-якої мети, що переслідується в інтересах суспільного інтересу, навряд чи можна допустити, щоб влада переклала наслідки помилки, пов’язаної з ними, на заявника.

По-друге, в контексті права власності особливе значення має надаватися принципу належного управління. Необхідно, щоб органи державної влади діяли з максимальною послідовністю, зокрема, коли вони вирішували питання, що мають вирішальне значення для людей, таких як соціальні та інші виплати. У цій справі Суд зауважує, що вітчизняні органи влади, включаючи національні суди, не виконували своїх обов'язків діяти вчасно, належним чином та з максимальною послідовністю, оскільки вони не змогли виправити помилку, яка була зроблена експертами Фонду.

Відтак, поняття правової визначеності, хоча і безперечно важливе в будь-якій правовій системі, не є абсолютним. Суд вважає, що в цій справі були відповідні та достатні причини, щоб відійти від цього принципу, щоб забезпечити повагу до соціальної справедливості.

Суд не наполягає на тому, що відмова від принципу res iudicata для того, щоб дозволити заявникові відшкодування, був єдиним засобом Уряду, який би позбавив заявника від непропорційного тягаря, покладеного на нього, національні органи влади повинні були надати йому правове рішення, яке передбачало виплату Фондом компенсації; адже саме Фонд повинен був нести наслідки помилки, допущеної його експертами.

Будьте здорові! Бережіть себе й оточуючих!