Про посилення кримінальної відповідальності за поширення епідемії, юридичні наслідки тестування на COVD-19 і про громадянську свідомість

Одразу наголосимо, що стаття 325 КК України не є новою та існує в кримінальному законодавстві від 2001 року. Нормою передбачається кримінальна відповідальність за порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в статтю 325 КК України внесено зміни, які посилюються кримінальну відповідальність в частині штрафних санкцій: розмір штрафу збільшується від ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до "від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян", терміни арешту або позбавлення волі не збільшилися і залишилися: шість місяців арешт або до 3-х років позбавлення волі.

Проте, якщо дії визначені в статті 325 КК України спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то покарання передбачається від позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років – ця норма зберіглася в редакції 2001року. Відтак наголошуємо, що посилення зазнала лише кримінальна відповідальність в частині штрафу.

Хто ж несе відповідальність за статтею 325 КК України?

Досі судова практика йшла шляхом спеціального суб'єкта – службової особи та особи, до професійних обов’язків якої належить дотримання правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) про що свідчать 6 справ з ЄДРСР.

Проте, на нашу думку, стаття не має спеціального суб'єкта, відповідно до статті 18 КК України, і охоплює своєї дією всіх осіб.

Які ж обов'язки покладаються на пацієнта, якщо він пройшов тестування та дізнався, що є інфікованим COVD-19?

Відповідно до статті 20 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов'язані: 1) вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поширенню інфекційних хвороб; 2) виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов лікування, додержуватися режиму роботи закладів охорони здоров'я та наукових установ, у яких вони лікуються; 3) проходити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження. Всі три пункти є важливими для кваліфікації дій відповідно до статті 325 КК України щодо особи яка є інфікованою і знає про це.

Відповідно до яких нормативних актів і які рекомендації надаватимуть медичні працівники у разі позитивного результату тексту на COVD-19?

Медичні працівники керуватимуться Наказом МОЗ України від 13.03.2020 № 663 "Про оптимізацію заходів щодо недопущення занесення і поширення на території України випадків COVID-19", відповідно до якого затверджено Стандарти медичної допомоги COVID-19 (далі  - Стандарти).
Отже, відповідно до Стандартів, Пацієнтам з легким перебігом COVID-19 медична допомога надається переважно в амбулаторно-поліклінічних умовах. Рішення стосовно медичної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах приймається після клінічної оцінки стану пацієнта та оцінки безпеки домашнього середовища пацієнта. Легкими симптомами вважаються невисока гарячка до 38оС, кашель, нездужання, ринорея, біль у горлі без будь-яких серйозних симптомів (таких як ядуха або утруднене дихання, посилене дихання, наявність мокротиння або кровохаркання), шлунково-кишкові симптоми(такі як нудота, блювання та/або діарея)і без змін психічного стану (тобто без сплутаності свідомості, млявості).
Медичні працівники (лікар/медична сестра) здійснюють контроль поточного стану пацієнта і контактних осіб. Вибір методу контролю обирається індивідуально (наприклад, щоденні відвідування, опитування по телефону).
Пацієнт та особи, які спільно проживають із інфікованим, повинні бути поінформовані про:1) необхідності дотримання особистої гігієни; 2) основних заходів з профілактики інфікування; 3) безпечних підходів до проведення догляду; 4) обмежень побутових контактів; 5) методів зв’язку із медичним персоналом (наприклад, зазначити номер телефону за яким слід телефонувати у разі погіршення стану); 6) способів транспортування пацієнта до амбулаторно-поліклінічного закладу в разі необхідності (наприклад, визначити час і вхід до закладу).
Пацієнту слід порадити, якщо дозволяє його/її стан, дотримуватись респіраторної гігієни і етикету кашлю, гігієни рук; стояти або сидіти від інших на відстані один метр або більше. Необхідно уникати громадського транспорту при переміщенні до закладу охорони здоров’я (і відповідно навпаки із закладу охорони здоров'я – коментар О.К.): 1) викликати карету швидкої медичної допомоги або 2) транспортувати особу на приватному транспортному засобі при цьому, якщо це можливо, відкрити вікна транспортного засобу. Будь-які поверхні, які під час транспортування видимо або потенційно забруднені біологічними виділеннями або рідинами пацієнта, повинні бути очищені і дезінфіковані.
Відтак, якщо пацієнт дотримується рекомендацій медичних працівників та вживає заходів, доступних для пацієнта, для убезпечення інших осіб для його повернення до дому для продовження амбулаторного лікування, його дії є законними і він не може бути притягнутий до відповідальності відповідно до статті 325 КК України.

Чи можна настати відповідальність за 325 КК України, якщо пацієнт знав та не поінформував про своє повернення з країн, де мають місце захворювання на COVD-19?

Ми вважаємо, що ТАК, відповідно до Стандартів якщо він не поінформував сімейного лікаря для проведення моніторингу контактних осіб та не вжив заходів для самоізоляції, якщо це було можливо відповідно до умов проживання. Однозначно, що такі особи повинні моніторитися і державою. Скажімо, особи, які повернулися із країн уражених пандемією, можуть бути відслідковані за допомогою інформації, наданої телефонним оператором. В умовах пандемії та карантину надання такої інформації є цілком законним.   

Відповідно до Стандартів, контактною особою є особа, яка спільно навчалася або працювала у безпосередній близькості (менше 2х метрів) з пацієнтом з COVID-19; особа, яка здійснювала поїздки разом із пацієнтом з COVID-19 в будь-якому транспорті та особа, яка проживає в одному домогосподарстві з хворим на COVID-19 протягом 14 днів після виникнення симптомів у пацієнта.

Якщо повноцінна самоізоляція є не можливою, то члени сім'ї або особи, які проживають спільно з такою особою повинні діяти відповідно до Додатку 8 "Рекомендації з догляду за пацієнтом з COVID-19 в домашніх умовах" зазначених Стандартів.

Друзі, співгромадяни, ми маємо нести спільну відповідальність і чітко усвідомлювати всі юридичні наслідки нашого недбальства та про роль кожного у якнайшвидшому подоланні пандемії.