Проблемні питання призначення судово-медичних експертних досліджень під час досудового розслідування

Функціональним призначенням досудового розслідування, як стадії кримінального провадження, що починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, є підготовка і забезпечення всебічного, повного та об’єктивного судового розгляду.

В цьому контексті Кримінальний процесуальний кодекс України (надалі – КПК) в редакції 2012 року здійснив прорив в частині надання можливості захисту отримувати та долучати свої докази. Наприклад, на відміну від положень КПК 1960 року, підозрюваний та його захисник отримав можливість залучати судового експерта та отримувати висновки судової експертизи на договірних засадах, що є одним із дієвих засобів захисту. Слідчий, на відміну від сторони захисту, призначає  експертизи  постановою  про  призначення  судової  експертизи.

Однак наприкінці 2017 року законодавцем були внесені зміни до кримінального процесуального законодавства, якими суттєво змінено процедуру призначення судових експертиз в кримінальному провадженні, які діють з 15 березня 2018 року [1]. Відповідно до зазначених змін до статті 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Недодержання вимог КПК, які висуваються до форми і порядку подання клопотання про призначення судової експертизи, тягне за собою застосування слідчим суддею процесуальних санкцій у вигляді повернення такого клопотання особі, яка його подала.

Так, для проведення експертизи щодо встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень слідчий або прокурор зобов’язані звернутися з клопотанням до слідчого судді. Але на практиці для такого звернення до слідчого судді слідчий має спочатку направити потерпілого до експертної установи для проведення обстеження наявності тілесних ушкоджень, їх локалізації та ступеню, за результатами якого видається відповідний акт. В подальшому такий акт додається до клопотання слідчого, прокурора про призначення судово-медичної експертизи. І лише у разі задоволення клопотання про призначення судової експертизи слідчий звертається з ухвалою слідчого судді до експертної установи, яка видавала акт і яка на підстави такої ухвали видає висновок експерта щодо ступеню тілесних ушкоджень. При цьому слід зазначити, що дуже часто, особливо під час проведенні судово-медичних експертиз, експерт не проводить жодних досліджень, не знайомиться з матеріалами кримінального провадження, а переписує у висновок експерта дані судово-медичного обстеження, що прямо суперечить вимогам безпосередності, адже відповідно до ч. 4 статті 69 КПК для того, щоб використати дані акта медичного обстеження, він має бути експерту направлений слідчим, прокурором, а з власної ініціативи експерту це робити забороняється.

            Одночасно із прийняттям відповідних змін, якими передбачена нова процедура призначення судової експертизи в кримінальному провадженні, законодавцем також були внесені зміни до Закону України «Про судову експертизу» [2]. Зокрема, Закон доповнено статтею 7-1, якою передбачено, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою ― якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
            Тобто дана норма передбачає самостійне право органу досудового розслідування та адвоката на  залучення судового експерта для проведення експертного дослідження в кримінальному провадженні, що суперечить новим вимогам КПК в частині призначення судових експертиз. Така невизначеність у законодавстві може призвести до ситуації, коли сторони кримінального провадження безпосередньо звернувшись до експертної установи можуть отримати висновок судової експертизи, який в подальшому буде визнаний судом недопустимим доказом, оскільки був порушений процесуальний порядок отримання такого доказу.

Таким чином на даний час вже існує невизначеність в процесуальному законодавстві в частині призначення судових експертиз, оскільки відповідно до вкказаного Закону підставою для проведення експертного дослідження є судове рішення, або рішення органу досудового розслідування, зокрема, постанова слідчого про призначення судової експертизи, або заява адвоката, якщо дослідження проводиться на договірних засадах. Але відповідно до КПК судова експертиза  може  бути  проведена  лише  за  ухвалою  слідчого  судді  або  суду.

При цьому слідчий суддя одноособово визначає експертну установу або експерта, якому доручається проведення відповідного експертного дослідження, хоча  КПК та Законом України «Про судову експертизу» не визначено критерії, за якими слідчий суддя або суд повинні визначати експертну установу для призначення експертних досліджень. Такі критерії існують лише в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень [3], відповідно до якою експертна установа  визначається за територіальною  зоною  відповідних  областей  України.

Крім того, з дня набрання чинності змін до Закону «Про судову експертизу»  приватні судові експерти більше не зможуть проводити судові експертизи у кримінальних провадженнях. До внесення вказаних змін судовими експертами, атестованими Центральною експертно-кваліфікаційною комісією Мінюсту та внесеними до Реєстру атестованих судових експертів здійснювалась досить значна кількість судових експертиз, переважно економічних та інженерно-технічних, як на замовлення сторони обвинувачення, так і на замовлення сторони захисту. Після внесених змін експертні дослідження буде здійснюватися лише державними установами, що суттєво збільшить їхнє навантаження. Тому виникне потреба у розширенні штатної чисельності установ, а також відпрацювання механізмів залучення до виконання судових експертиз атестованих судових експертів, що не працюють у вказаних установах.  

Також слід зазначити, що внесеними змінами до КПК не врегульовано питання реалізації права експерта на отримання додаткових матеріалів для проведення експертного дослідження, передбаченого статтею 13 Закону України «Про судову експертизу», відповідно до якої незалежно від виду судочинства судовий експерт має право, зокрема, подавати клопотання про надання додаткових матеріалів, якщо експертиза призначена судом або органом досудового розслідування або ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються  предмета  судової  експертизи.

Тобто із аналізу даної норми вбачається, що за необхідністю судовий експерт має право звернутися із клопотанням про отримання додаткових матеріалів або знайомитися з ним лише до суду, який розглядає справу по суті, тоді як інститут слідчого судді передбачає судовий контроль на стадії досудового розслідування і слідчий суддя не розглядає справу по суті, а матеріали кримінального провадження на цій стадії знаходяться у органу досудового розслідування.

До того ж, за необхідності отримання судовим експертом додаткових матеріалів для проведення дослідження існує невизначеність у КПК щодо суб’єкту, який має право розглядати таке клопотання судового експерта, оскільки аналіз статті 3 КПК не дає змогу ототожнювати поняття  «суд» і «слідчий суддя».

Крім того, навіть звернення судового експерта до слідчого судді не вирішить цю проблему, оскільки, по-перше, слідчий суддя не має в наявності матеріалів кримінального провадження, а по-друге, КПК не передбачена процедура прийняття  такого  рішення  слідчим  суддею.

Це свідчить про наявність певних прогалин у кримінальній процесуальній регламентації порядку призначення та проведення експертизи на досудовому розслідуванні та необхідність вдосконалення законодавства в частині призначення судової експертизи, зокрема, за рішенням слідчого судді, та внесення відповідних змін до Закону України «Про судову експертизу» з метою приведення його норм у відповідність із нормами КПК України щодо процедури призначення судових експертиз в кримінальному провадженні.

Поряд з цим відсутність у КПК визначення понять первинної, додаткової, повторної, комісійної та комплексної експертиз не сприяє реалізації принципів судово-експертної діяльності, зокрема, законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.

 

Список літератури:

1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів : Закон України від 10.2017 № 2147-19. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2147-19

2. Про судову експертизу : Закон України від 02.1994 № 4038-XII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12

3. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затверджена наказом міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 12.2012 № 1950/5). URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар: у 2 т. Х.: Право, 2012. Т.1 О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. 768 с.7.