Національна Асоціація Адвокатів України - Надання психіатричної допомоги за новим нормативним регламентом: окремі проблемні питання

Головна цитата

10 червня 2018 р. вводиться у дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14.11.2017 р. № 2205-VIІI, який суттєво змінює нормативні підходи до надання психіатричної допомоги, зокрема щодо надання такої недієздатним особам у добровільному порядку.

Надання психіатричної допомоги за новим нормативним регламентом: окремі проблемні питання

16:23 Пн 19.02.18 Автор : Сенюта І.Я. 221 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

В окресленому контексті зміни стартували з прийняттям рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення ч. 1 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) від 01.06.2016 р. № 2-рп/2016, що знайшло своє продовження у новій редакції Закону України «Про психіатричну допомогу». Нормативні трансформації, як видається, повинні мати за мету оптимізацію правореалізації та правозастосування, а також забезпечення прав людини.

Спробуємо привідкрити завісу на законодавчі новели та їх гарантійну роль у дотриманні прав людини.

Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу визнав таким, що є неконституційним, положення ч. 1 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», яка передбачала госпіталізацію особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю. Конституційний Суду України чітко визначив необхідність судового контролю при госпіталізації психічно­хворої особи без її згоди до закладу з надання психіатричної допомоги. Законодавець оновив нормативний алгоритм, проте не зробив його імперативно судовим. Відтак, згідно з п. 12 ч. 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14.11.2017 р. № 2205-VIІI, закріплено такі види механізмів госпіталізації особи, визнаної недієздатною, в добровільному порядку:

1. На прохання або за усвідомленою письмовою згодою недієздатної особи. Законний представник недієздатної особи зобов’язаний не пізніше дня, наступного за днем, коли надана згода, поінформувати орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного про згоду його підопічного на госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги.

2. За рішенням (згодою) органу опіки та піклування, якщо недієздатна особа за станом свого здоров’я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду на госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги. До органу опіки та піклування звертається законний представник недієздатної особи, який ухвалює рішення не пізніше 24 год з моменту такого звернення. Рішення може бути оскаржено відповідно до закону, в тому числі до суду.

Окрім того, законодавець закріпив, що згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

З огляду на наведені нормативні механізми добровільної госпіталізації кілька зауважень:

1. У ст. 39 Цивільного кодексу (ЦК) України передбачено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину, тобто будь-яких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини від імені недіє­здатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (ст. 41 ЦК України). Аби визнати особу недієздатною, необхідно два компоненти: 1) не здатна усвідомлювати; 2) не здатна керувати. Для визнання особи недієздатною достатньо і однієї складової. У п. 12 ч. 7 цього Закону зазначено, що особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно — на її прохання або за її письмовою усвідомленою згодою. Проектуючи змістове наповнен­ня правової суті недієздатної особи на другу умову госпіталізації, за якої така недієздатна особа надає усвідомлену згоду, простежується нормативний дисонанс, адже: особа визначається недієздатною тому, що не може усвідомлювати значення своїх дій і водночас надає усвідомлену згоду. Отож, чи може особа, визнана недієздатною, тобто яка не здатна усвідомлювати значення своїх дій, надати усвідомлену згоду?! За таких нормативних конструкцій, як видається, ні, адже недієздатна особа не усвідомлює їх. Проте, якщо недієздатність особи пов’язана з нездатністю керувати своїми діями, то видається, що усвідомлену згоду така особа надавати може. Отже, з огляду на те, що недієздатною особа визнається на підставі рішення суду, то при добровільній госпіталізації слід чітко з’ясовувати, якою ж підставою керувався суд, визначаючи особу недієздатною, аби забезпечити ухвалення законного рішення про добровільну госпіталізацію з дотриманням прав людини, яке, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», ухвалює лікар-психіатр.

Яскравою, з огляду на наведене, є правова позиція Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у Рішенні у справі «М. проти України» (M. v. Ukraine) (2012), в якому ЄСПЛ, зокрема, відзначив:

1. Стосовно згоди заявниці на госпіталізацію ЄСПЛ вважає, що медичні працівники зобов’язані звертати особливу увагу на валідність рішень, які приймає людина, чиє психічне здоров’я викликає сумніви (п. 75).

2. Відповідно, ЄСПЛ вважає, що згода особи на госпіталізацію до психіатричного закладу для стаціонарного лікування може вважатися такою, що відповідає меті Конвенції, лише за наявності достатніх та переконливих доказів, які підтверджують психічну спроможність особи давати згоду й усвідомлювати її наслідки, що об’єктивно встановлено у процесі справедливої та належної процедури, і у тому разі, коли пацієнт належним чином отримав усю необхідну інформацію стосовно госпіталізації та планового лікування (п. 77).

2. Законодавець не визначив форми сповіщення органу опіки і піклування — усна чи письмова, а також способу фіксування такого інформування органом опіки і піклування.

3. Аналогічно не закріплено форми звернення законного представника при другому механізмі добровільної госпіталізації — усна чи письмова, а також не зазначено форми рішення органу опіки та піклування.

4. Бланкетна норма, яка у другому механізмі передбачає оскарження рішення органу опіки і піклування в порядку закону, скеровує до норми ст. 79 ЦК України, яка передбачає алгоритми такого оскарження: а) до органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування; 2) до суду. Відповідно до ст. 56 ЦК України, п. 1.3. Правил опіки і піклування, затверджених наказом Держкомітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Мінсоцполітики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88, органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Отже, функції опіки та піклування покладено на органи місцевого самоврядування. Оскарження рішення органу опіки і піклування буде здійснюватись у порядку адміністративного судочинства в адміністративних судах, адже відповідач (орган опіки і піклування) здійснює у такому випадку свої функції як суб’єкт владних повноважень. Проте виникає питання: хто матиме право на таке звернення до суду. Згідно з ч. 2 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові, належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними. Отже, право на звернення до суду матимуть виключно законні представники, оскільки недіє­здатні особи не мають адміністративної процесуальної дієздатності, а також власник психіатричного закладу або уповноважений ним орган, згідно з п. 14 ч. 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги». Не можна не відзначити в контексті вищенаведеної норми, що законодавець, трансформуючи терміноконструкцію «психіатричний заклад» у «заклад з надання психіатричної допомоги», все ж продовжує використовувати словосполучення «психіатричний заклад» (нова редакція ст. 15 Закону України «Про психіатричну допомогу»), що знову ж свідчить про недоліки нормативної техніки.

5. Норма п. 12 ч. 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» в частині надання психіатричної допомоги в добровільному порядку недієздатним у контексті участі органу опіки і піклування сформульована нечітко, адже позначення участі цього органу через рішення (згоду) породжує чимало запитань: а) це синонімічні терміни чи орган у різних випадках вчиняє різні юридично значимі дії; б) при такому формулюванні норми, чи потрібно при госпіталізації недієздатної особи рішення лікаря-­психіатра, яке передбачено в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», чи достатньо виключно рішення органу опіки і піклування. Комплексний аналіз норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» дає підстави твердити, що достатньо виключно рішення органу опіки і піклування, яке протягом 48 год переглядається комісією-лікарів-психіатрів, які ухвалюють рішення про необхідність подальшого перебування цих осіб у закладі з надання психіатричної допомоги та надання їм стаціонарної психіатричної допомоги (п. 14 ч. 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги»); в) чи потрібно фіксувати згоду органу опіки і піклування у медичній документації і яким чином: шляхом запису лікаря-психіатра в медичній карті стаціонарного хворого відомостей про рішення чи шляхом вкладення рішення (знову ж оригіналу чи копії) до медичної карти стаціонарного хворого.

6. Видається контроверзійним формулювання кола суб’єктів, які забезпечують фіксування у медичній документації згоди на госпіталізацію у добровільному порядку. У п. 12 ч. 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» такими суб’єктами визначено: особу або її законного представника та лікаря-психіатра. Проте при екстраполюванні цього нормативного положення на механізми надання медичної допомоги недієздатним випливає, що для першого з них визначено фіксацію волевиявлення суб’єктів: недієздатна особа і лікар-психіатр, а для другого — не встановлено, адже в медичній документації має бути також відображено згоду органу опіки і піклування, про що йшлося вище. Отож, з огляду на формулювання норми, в якій не передбачено такої фіксації в медичній документації згоди органу опіки і піклування, достатнім є вкладення документа, в якому відображено рішення органу, до медичної карти стаціонарного хворого: або оригіналу, або завіреної в установленому порядку копії такого документа.

Сфера психіатрії особливо чуттєва і потребує максимально чіткого й визначеного законодавчого регулювання, аби запобігти зловживанню, дискримінації та створити комфортні нормативні умови для осіб, які страждають на психічні розлади, з одного боку, а з іншого, — для осіб, які таку допомогу надають. Як «працюватиме» закон, спрогнозувати складно, проте численні запитання до його нормативної матриці вкотре сигналізують до необхідності виваженості нормопроектування, адже на кін поставлено права людини!

Ірина Сенюта,
завідувач кафедри медичного права ЛНМУ імені Данила Галицького,
голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ,
керуючий партнер АО «МедЛекс»,
президент ГО «Фундація медичного права та біоетики України»

Інші публікації автора

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування